Майже пʼятдесят років тому філософ Мішель Фуко у своїх лекціях сформулював концепцію біополітики — коли влада це вже не лише «право на смерть», а й влада над життям в найширшому сенсі. 

Біовлада сучасної держави не обмежується каральною і заборонною функцією, вона слідкує за народжуваністю, смертністю, призначає щеплення, проводить карантинні та мобілізаційні заходи. 

Держава ніби обіцяє захищати життя — але при цьому набуває права цим життям керувати, проникаючи в приватне: сексуальність, сімʼю та виховання дитини, і тому є найнебезпечнішою формою влади, у тоталітарних режимах перетворюючись на зброю. 

Завдяки дослідженню Єльського університету в межах кампанії Bring Kids Back UA наразі відомо про 19 546 дітей, що були примусово переміщені або депортовані на територію РФ, але справжню кількість дітей неможливо підрахувати в умовах окупації й активних бойових дій. 

Примусова депортація триває із жовтня 2014 року.

Це класичний приклад біополітики в тоталітарному стилі: під приводом «порятунку» або «евакуації» дитина стає об’єктом державної політики, її життя планують, змінюють, використовують — так, ніби це не особистість, а інструмент. Фактично — колонізуючи майбутнє.

«Повітряно-космічні сили Росії та авіація під прямим контролем офісу президента Путіна перевезли кілька груп дітей з України на військово-транспортних літаках під прапором Російської Федерації у період з травня по жовтень 2022 року. Щонайменше 208 із 314 ідентифікованих дітей були віддані на усиновлення чи під опіку громадян Росії. Приблизно половина з 314 дітей мають братів і сестер, чиї імена також внесені у базу даних на усиновлення. Відомо про “принаймні один випадок”, коли четверо рідних братів і сестер були розлучені при незаконному усиновленні.» — йдеться у дослідженні Єлю. 

Деяких із цих дітей розміщують в таборах, притулках або дитбудинках, де вони зазнають психологічного тиску й індоктринації. Їм змінюють імена, вік і місце народження в офіційних документах, що ускладнює їх ідентифікацію та повернення. А ще — нав’язує нову, «режимну» ідентичність, що є свідомою практикою колоніальної асиміляції.

Росія часто маскує свою агресію під «антифашистську боротьбу», апелюючи до риторики визволення, але практика депортації, примусової русифікації, знищення ідентичності дітей — це не гуманітарна місія. Це — акт імперського насильства, виправданий логікою біополітики. 

Це той самий механізм, що запроваджував стерилізацію, евтаназію та масові вбивства «шкідливих» у нацистській Німеччині, а також репресії, етнічні депортації та розподіл дітей із «неблагонадійних» родин до інтернатів у сталінському СРСР. 

Усі сучасні ліві рухи стоять за права вразливих, і права дитини тут не «гуманітарна» тема, а питання політичного контролю над майбутнім, і самою можливістю бути. Прогресивна світова система, що роками лише «засуджує», фактично приймає цю біополітичну логіку. 

Ліва критика має йти далі за декларації, мораторії, та резолюції: для початку, ми мусимо почати називати речі своїми іменами, і визнати, що єдиним надійним захистом свободи дитинства є горизонтальна солідарність громадянського суспільства, і підтримка збройного спротиву імперському режиму.